Країна фінікійська
Фінікійцями греки звали людей, що жили по сірійському березі Середземного моря, межи морем та Лібанським кряжем. Невідомо, чи так себе звали самі ті люди, думають, що давніша їхня назва – Пунт, її відшукали в єгипетських написах. По мові їх можна б зачислити до племен семітичних, але ж Біблія відносить їх до раси ханаанської, себто до тієї самої, що єгиптяни та етіопи. Геродот каже, що вони прийшли з берегів Ерітрейського моря (себто океану Індійського і його затоків), та ще й пізніше над Перською затокою зоставалося два міста з фінікійськими назвами: Tip і Арад. Такої самої назви були два знакомиті міста фінікійські над берегами Середземного моря.
Отож деякі історики кажуть, ніби з тих давніших (надокеанських) Тіру та Араду фінікійці вибралися через землетрус, пішли перше над Генесаретське озеро в Палестину, а потім звідти над море Середземне, де й оселилися надовго. Невідомо, коли було те переселення, тільки воно було раніше виходу жидів з Єгипту. Як жиди прийшли в Палестину, вона сливе ціла була зайнята фінікійцями. Жиди їх притиснули до берега морського і там вони заснували нові Tip та Арад, що сталися потім дуже багатими і сильними містами. Але ще і раніше приходу жидів фінікійці мали багато міст по березі морському і їхні поселення сягали аж до єгипетської границі.
Які народи заселяли Палестину раніш фінікійців, невідомо, в Біблії вони згадуються тільки по йменнях і звуться велетами, певне то були якісь зовсім дикі народи, бо не лишили по собі жодного сліду. Певне бродячі народи, що зоставалися ще довго після приходу жидів, належали до тієї давньої раси, частина їх змішалася з фінікійцями, а деякі ще довго жили самостійно, або входячи в спілку то з жидами, то з фінікійцями, то з іншими народами. І сі народи ще довго жили по долинах, тоді як жиди жили по горах. Власне назва Ханаан (Фінікія і західна частина всеї Палестини) значить «низина». З усіх племен фінікійських найміцніше було те, що сиділо в місті Сідоні, воно було разом з тим найбільше помішане, бо до нього приставало багато племен, вигнаних жидами з Палестини.
Фінікія за часів найбільшої своєї сили займала небагато землі: морський берег від міста Араду до гори Кармеля, від 35° до 33° широти північної, на заході було море Середземне, на сході кряж Лібанських гір. Сторона ся убога та камениста не могла вигодувати своїх мешканців, отож вони живилися не з хліборобства, а з торгівлі та піратства. Гори Лібанські спиняли рух фінікійців на схід, а вони давали дерево кедрове, соснове, та кипарисне, а се був дорогий будівничий матер’ял, по березі було багато малих заток, над ними будувалися міста і селилися матроси, рибалки та багаті купці. Сі міста, часто збудовані по острівцях, були незалежні одні від одних, тільки трималися в спілці між собою, але та спілка була не дуже міцна, в кожному місті був свій князь і свої особливі релігійні звичаї.
Ніколи фінікійські міста не сполучувалися в одну державу, тільки часом одне яке місто набиралося більшої сили й багатства і мало якийсь час вплив на інші міста. Такими великими містами були Арад, Біблос та Сідон, потім, коли Сідон знищили филистимці, то сила його й багатство перейшли до Тіру. Міста фінікійські були тісні, густо забудовані, ще густіше заселені різним людом фінікійським і різнонлеменним, шукаючим легкої наживи. Різні звичаї і релігії тут сходились і всі зливалися в диких фантастичних культах.
Фінікійські звичаї та віра малюються темними барвами у різних істориків. Самі фінікійці казали, що вони народилися з мулу. Великі боги їхні – Кабіри були майстерні митці з величезними животами. Старші боги були: найвищий бог Ваал, Молох – бог вогню та Астарот – богиня місяця та ночі, мати всіх богів; що року її несли в процесії під покривалом шукати тіла її умершого чоловіка Адона, жінки й дівчата плакали та голосили по Адонові, червоний пісок, що збігав з потоками гірськими, то була кров Адона, над потоками заводилися дикі танки погребові, ридання та оргії, вони кінчалися несамовито веселим святом, – бог Адон воскресав, то було свято весни.
Скрізь палилися кострища і приносилися живі діти в жертву Молохові, навколо люд танцював з музикою, співами, криками… Мало зосталося певних розповідів про віру фінікійську, але вона мусила мати в свій час великий вплив у східних країнах, бо не дарма пророки жидівські так борються «з Ваалами та Аcтаротами» в своїх книгах. При сьому треба згадати, що в кожному місті були свої особливі культи релігійні, і трудно одрізнити місцеві культи від загального культу, спільного всім фінікійським племенам.
Фінікійці були першими мореходцями і довго єдиними моряками з усіх народів. Коли саме рибальство не могло загодити їхніх потреб, то вони кинулися до торгу та до розбою на морі. Вони заходили скрізь по дуже далеких краях, розвозячи, перевозячи та скуповуючи товари. Вони з’їздили все море Середземне і всі острови Архіпелагу, продаючи тоді ще напівдивим грекам єгипетські та азіятські вироби, а самі грабували їх і крали у них жінок та дітей і продавали в неволю тим же єгиптянам та азіатам, правда, пізніше греки переважували й фінікійців і в торзі і в розбої. Торг невільниками, набраними розбоєм та накупленими за дешево, приносив чимало багатства фінікійцям, вони найбільше поставляли рабів на всі східні країни.