На давній мотив
– На добридень, ти моя голубко!
«На добридень, мій коханий друже!»
– Що ж сьогодні снилось тобі, любко?
«Сон приснився, та дивненький дуже».
– Що ж за диво снилось тобі, мила?
«Мені снились білії лелії…»
– Тішся, мила, бо лелія біла –
Квітка чистої та любої надії!
«Мені снились білії лелії,
Що хитались в місячному світлі,
Мов гадали чарівнії мрії,
І пишались гордії, розквітлі.
І сіяли дивною красою,
Мов непевні, чарівничі квіти,
І блищали ясною росою,
Що горіла, наче самоцвіти.
Приступила я до квітів ближче, –
Всі лелії раптом затремтіли,
Почали хилитись нижче, нижче
Та й пожовкли, далі почорніли.
І з лелій тих чорних поспадали
Всі блискучі самоцвітні роси,
На травиці схиленій лежали,
Наче дрібні та ряснії сльози…»
– Дивний сон твій, любко моя гожа…
А мені червоні снились рожі.
«Тішся, милий, бо червона рожа –
То кохання квітка та розкоші!»
– Мені снилося: червоні рожі
Пломеніли в промені злотистім
І були на райські квіти схожі,
Запашнії, з листячком барвистим.
Так чудово рожі паленіли
Від кохання й радості ясної
І цвіли, тремтіли та горіли
Від жаги палкої, таємної.
Приступив я до одної рожі,
Пригорнуть хотів я до серденька.
Зблідли раптом рожі прехороші
І найкраща роженька ясненька.
Та й умилась буйною росою
Та моя найкраща рожа мила,
Мов підтята гострою косою,
Полягла мені до ніг, змарніла…
Засмутилась пара молоденька,
Зрозуміти снів своїх не може
І додому поверта смутненька.
Дай їм, боже, щоб було все гоже!..
20 березня 1890 p.