Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Луцьк, 1880
Перший відомий вірш Лесі Українки: зворушливий гімн незламній надії дев'ятирічної дівчинки після заслання її улюбленої тітки Олени Косач.
Вірш «Надія» написаний у січні 1880 року в Луцьку, коли поетесі було лише дев'ять років. Приводом став арешт і заслання до Сибіру її рідної тітки Олени Антонівни Косач (Тесленко-Приходько) за участь у революційному русі.
Глибоко вражена трагедією в родині, маленька Лариса створила свій перший поетичний шедевр, який відкрив її непересічний поетичний геній.
Вірш побудований на тристопному анапесті з перехресним римуванням, що надає дитячому голосові дивовижної зрілості та карбувальної сили.
Стилістика лаконічна, стримана, без дитячої наївності, пронизана глибокою внутрішньою зосередженістю.
Лірична героїня констатує втрату всіх радощів дитинства («Ні долі, ні волі у мене нема»), проте зберігає найголовніше — світлу надію.
Прагнення ще раз побачити милу Україну й поглянути на синій Дніпро постає як найвищий сенс існування.
Вірш став пророчим камертоном усього життя поетеси: жити й боротися всупереч усім ударам долі.
Теми: надія · перший вірш · олена косач · любов до україни · рання лірика · незламність