«Ой піду я в бір темненький…»
Леся Українка
Ой піду я в бір темненький, там суха смерека,
як розпалю ясну ватру, видно всім здалека.
Запалала при смереці смолова ялиця:
горить моя досадонька, мов сухая глиця.
Розбуялась досадонька з вогнем на просторі,
розсипала палкі іскри, мов яснії зорі.
Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка,
та як влучить в саме серце, – доле ж моя гірка!.
Лежи ж тепер, досадонько, тут у серці тихо,
буду тебе колихати, чи не присплю лихо.
Притулишся до серденька, мов дитина рідна,
буде тобі з мого серця колиска вигідна:
що раз вдарить кров живая, колиска шибнеться…
Ой спи, дитя, вдень і вночі, поки серце б’ється!..
Буркут, 20.08.1901
Про вірш
Ліричний вірш «Ой піду я в бір темненький…»: проникливе осмислення внутрішнього світу людини, краса природи та невгасиме прагнення до свободи й світла.
Історія
Поезія «Ой піду я в бір темненький…» створена Лесею Українкою в період (1901 рік), коли поетеса активно розбудовувала український поетичний модернізм.
У цей час авторка поєднувала тонку імпресіоністичну фіксацію душевних настроїв із неоромантичним поривом до боротьби проти соціальної та національної неволі.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), збагачений пірихіями для надання віршу динамічної інтонаційної гнучкості.
Багатий звукопис, продумана система римування та виразні паузи підкреслюють драматичну або елегійну тональність поетичного висловлювання.
Як читати
У вірші «Ой піду я в бір темненький…» лірична героїня відкриває серце красі світу, шукаючи гармонію між власним стражданням і вічним оновленням буття.
Образна система спирається на контрасти світла й тіні, весни й зими, пориву й стриманості, що символізують незламність людського духу.
Твір захоплює щирістю поетичної інтонації, засвідчуючи винятковий художній смак і майстерність Лесі Українки.
Теми: ліричний вірш · краса і боротьба · внутрішній світ · неоромантизм · надія і воля · поетичне слово