Там, за містом, понад шляхом битим,
По гарячім каменистім полі
Йде дівча татарськеє вродливе,
Молоденьке, ще ґуля по волі.
На чорнявій сміливій голівці
Червоніє шапочка маленька,
Вид смуглявий ледве прикриває
Шовком шитая чадра біленька.
То закриє личко, то відкриє, –
А очиці, наче блискавиці,
Так і грають з-попід брівок темних!
Що за погляд в сеї чарівниці!
Кримський поетичний етюд («Татарочка»): зіткнення сивих татарських руїн, величі морської стихії та незламної сили духу.
Цикл «Кримські спогади» написаний у 1890–1891 роках після перебування поетеси на лікуванні в Саках, Євпаторії, Севастополі, Бахчисараї та Ялті. Присвячений братові Михайлу.
Крим вразив Лесю Українку не лише благодатним кліматом, а й драматичною історією, де переплелися античні міфи, османська велич і колоніальна імперська сучасність.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), збагачений пірихіями для надання віршу динамічної інтонаційної гнучкості.
Витончений орієнтальний звукопис, використання східних топонімів та романтична імпресіоністична фіксація світлотіней над хвилями моря.
У творі «Татарочка» морська панорама чи старовинні пам'ятки Бахчисарая стають тлом для філософських роздумів про минущість тиранії та вічність природи.
Поетеса тонко співчуває кримськотатарському народові, бачачи в його долі спільні трагічні риси поневолення з долею України.
Кримська лірика Лесі Українки відкрила в українській поезії новий модерністський погляд на мультикультурний простір півострова.
Теми: кримські спогади · бахчисарай · тиша морська · орієнталізм · кримська природа · пам'ять історії