У путь
Леся Українка
Хвилини йдуть,
Пора у путь!
Прощай, рідний краю!
Вже хутко я піду.
Тут долі не маю, –
На чужині знайду.
Шукатиму долі в далекій стороні!
Вперед! прагну волі, у світ пора мені!
Бо літа не ждуть…
Пора мені в путь!
Прощай, товариство, родино-рідна!
Прощай, моя люба дружино смутна!
Я, може, навіки іду в чужий край…
Прощай, – добрим словом мене спогадай!
Я йду, тверда звага
Веде мене на шлях,
У серці одвага,
Хоч сльози на очах…
В далекій чужині
Я сили наберусь
Служити країні
Або – не вернусь…
Я все покидаю: садочки рясні,
І темні діброви, і ниви ясні,
З собою несу я лиш рідні пісні.
Пора у путь,
Хвилини йдуть!
Шумлять на прощання
Зеленії луги,
Летять розставання
Хвилини дорогі!..
Хоч тяжко країну
Рідную покидать,
Я йду на чужину,
Я мушу поспішать.
Далекая путь,
Хвилини не ждуть !
Про вірш
Ліричний вірш «У путь»: проникливе осмислення внутрішнього світу людини, краса природи та невгасиме прагнення до свободи й світла.
Історія
Поезія «У путь» створена Лесею Українкою в період (1890-ті рік), коли поетеса активно розбудовувала український поетичний модернізм.
У цей час авторка поєднувала тонку імпресіоністичну фіксацію душевних настроїв із неоромантичним поривом до боротьби проти соціальної та національної неволі.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), збагачений пірихіями для надання віршу динамічної інтонаційної гнучкості.
Багатий звукопис, продумана система римування та виразні паузи підкреслюють драматичну або елегійну тональність поетичного висловлювання.
Як читати
У вірші «У путь» лірична героїня відкриває серце красі світу, шукаючи гармонію між власним стражданням і вічним оновленням буття.
Образна система спирається на контрасти світла й тіні, весни й зими, пориву й стриманості, що символізують незламність людського духу.
Твір захоплює щирістю поетичної інтонації, засвідчуючи винятковий художній смак і майстерність Лесі Українки.
Теми: ліричний вірш · краса і боротьба · внутрішній світ · неоромантизм · надія і воля · поетичне слово