Таки недарма прилітав
Північний гість… Дивлюся ранком –
Вже заволочено серпанком
Сіреньким небо. Далі став
Помалу й дощик накрапати,
І вогким холодом до хати
Зайшов притихлий вітерець.
Щось охолонув молодець!..
Чи не сподобалась пустині
Його зальоти? Чи згадав
Далеку милу й заридав
Дрібними слізьми на чужині ?
Шепоче вітер в мокрім листі:
«Се ж я з твоєї сторони
Приніс оці плакучі вісті, –
Якої ще тобі луни ?..»
Екзотичний етюд із циклу «Весна в Єгипті» («Вість з півночі»): пекуче дихання Сахари, піщана буря хамсіну та туга за далекою північною батьківщиною.
Цикл «Весна в Єгипті» створений навесні 1910 року в містечку Гелуан неподалік Каїра, де Леся Українка проводила важкі місяці лікування в сухому кліматі пустелі.
Поетеса була глибоко зачарована тисячолітньою історією країни пірамід, проте в кожному подиху гарячого вітру шукала звістку з далекої України.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), збагачений пірихіями для надання віршу динамічної інтонаційної гнучкості.
Звукопис майстерно передає завивання піщаної бурі, сухий шурхіт піску по каменю та палючий жар тропічного сонця.
У вірші «Вість з півночі» пустеля постає величним, грізним простором, що випробовує людину на витривалість і силу волі.
Контраст між пекучим єгипетським сонцем і спогадами про рідні волинські сніги та зелені діброви загострює ностальгію авторки.
Поезія є зразком пізнього неоромантичного модернізму поетеси, де пейзаж є дзеркалом глибокої філософської рефлексії.
Теми: весна в єгипті · хамсін і пустиня · гелуан · ностальгія · туга за батьківщиною · орієнтальна лірика