Вітряна ніч
Леся Українка
Чорна-чорна та глибока ніч –
(Є такі тут погляди жіночі) –
Вітер мчить шалено із півночі,
Мов тікає від погоні пріч.
Розігрівся щось вітрець мій рідний,
Став палкий, неначе той Хамсін,
Запальний, рвачкий Сахари син, –
Чи давно ж покинув край мій бідний?
Там він по конаючих снігах
Волочив важкі та вогкі шати,
Забирався холодом до хати
І стогнав, мов пугач по лугах.
Чи його коханням запалила
Раптом ця пустиня золота,
Що над нею він огнем літа,
Мов його й не північ породила?
Він влетів до мене у вікно,
Наче приском в темну хату кинув
Тим дзвінким піском… і геть полинув!
Що ж, лети, про мене все одно.
Ти чужий тут став у сій країні,
Не приніс для мене ні луни
Здалека, з моєї сторони, –
Тільки спів кохання для пустині.
Про вірш
Екзотичний етюд із циклу «Весна в Єгипті» («Вітряна ніч»): пекуче дихання Сахари, піщана буря хамсіну та туга за далекою північною батьківщиною.
Історія
Цикл «Весна в Єгипті» створений навесні 1910 року в містечку Гелуан неподалік Каїра, де Леся Українка проводила важкі місяці лікування в сухому кліматі пустелі.
Поетеса була глибоко зачарована тисячолітньою історією країни пірамід, проте в кожному подиху гарячого вітру шукала звістку з далекої України.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), збагачений пірихіями для надання віршу динамічної інтонаційної гнучкості.
Звукопис майстерно передає завивання піщаної бурі, сухий шурхіт піску по каменю та палючий жар тропічного сонця.
Як читати
У вірші «Вітряна ніч» пустеля постає величним, грізним простором, що випробовує людину на витривалість і силу волі.
Контраст між пекучим єгипетським сонцем і спогадами про рідні волинські сніги та зелені діброви загострює ностальгію авторки.
Поезія є зразком пізнього неоромантичного модернізму поетеси, де пейзаж є дзеркалом глибокої філософської рефлексії.
Теми: весна в єгипті · хамсін і пустиня · гелуан · ностальгія · туга за батьківщиною · орієнтальна лірика