…Вже очі ті, що так було привикли
Спускати погляд, тихі сльози лити,
Тепер метають іскри, блискавиці, –
Їх дикий блиск невже вас не лякає?
І руки ті, не учені до зброї,
Що досі так довірливо одкриті
Шукали тільки дружньої руки,
Тепер зводяться від судороги злості, –
Чи вам байдуже про такі погрози?
Уста, що солодко співали й вимовляли
Солодкі речі або тихі жалі,
Тепера шиплять від лютості, і голос
Спотворився, неначе свист гадючий, –
Що, як для вас жалом язик їх буде?..
1895
Полум'яний вірш із циклу «Невільничі пісні» («Ворогам»): безкомпромісний опір царату, вірність рідному краєві та мужність поетичного слова.
Цикл «Невільничі пісні» (1895–1896) увійшов до збірки «Думи і мрії» (1899). Він створювався в атмосфері жорстокої цензури й переслідування українського руху в Російській імперії.
Поетеса гостро переживала арешти друзів і вигнання інтелігенції, відповідаючи на утиски циклом залізних віршів лицарської непокори.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), збагачений пірихіями для надання віршу динамічної інтонаційної гнучкості.
Енергійний, карбувальний ритм із насиченням військовими метафорами (меч, щит, облога, кайдани), що звучить як військовий марш або присяга.
У вірші «Ворогам» поетеса проголошує непохитну вірність Україні («І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю!»).
Слово поета тут виступає єдиною неподоланною барикадою під час облоги, закликаючи не здавати твердині духу ворогам.
Твір утверджує незламність українського спротиву, ставши класичним зразком високої громадянської поезії.
Теми: невільничі пісні · мати-невільниця · громадянська мужність · опір царату · поет під час облоги · думка про край