Молодиця
(Предание)
Ватагами ходили хмари,
Між ними молодик блукав,
Вітри в очеретах бурхали,
І Псьол стогнав і клекотав.
Шуміли верби… рвались листя,
Гули вітри попід мостом…
На пні сиділа молодиця,
Підперши щоку кулаком:
"Повій, вітре, повій, буйний,
Повій з того краю,
Де живе моє серденько –
Де милий витає.
Принесись хоть слово рідне
Буйними вітрами:
Як ти там в чужій сторонці
Живеш з москалями?
Ти покинув на родині
Мене сиротою:
Я знизкалась, я зріднилась
З долею лихою!
Понеси, сердита хвиле,
Сльози на чужбину:
Нехай скажуть там про мене –
Я в недолі згину!..
Змандрував!.. Забув! Покинув!
Де ж знайшов другую?
Сирота – одна без тебе
Горе я горюю!..
Як же жить? – де ж серце діти?
З ким ним поділюся?
Де ж тепер я, мій миленький,
В світоньку дінуся?!
Розступись, вода, – в тобі я
Погублю все горе…
Ох, мій милий, ох, мій милий!..
Доле моя, доле!.."
Вода реве, вона блідніє,
Волосся дибом піднялось;
Псьол гоготить, вихрить, дуріє…
"Прощай! ти мій…" – і вниз шубовсь!
Заклекотала хвиля в Псьолі,
Клубками піна надулась;
Озвався голос на подолі,
І ліс, очнувшись, захитавсь.
Ватагами ходили хмари,
Між ними молодик блукав;
Вітри в очеретах бурхали,
І Псьол стогнав і клекотав.