Була собі бабуся,
що в кошику з лози
злетіла аж до місяця,
ще й вище в три рази!
Й коли вона летіла
з пташками пліч-о-пліч,
надворі стало поночі,
надворі стала ніч.
Й коли вона летіла
до неба напрямці,
побачили ми віника
в бабусиній руці.
— Куди, куди злетіла ти?
Чому, чому, чому?!
— Із неба павутиннячко
я віником зніму!
Зніму я павутиннячко
та розжену хмарки,
щоб завтра вранці сонечко
світило залюбки!
Зворушливий вірш про ніжне тепло бабусиних рук, її невпинну турботу про онуків і незрівнянний затишок родинного гнізда.
Створений у золотий період сімейної лірики письменниці, вірш відображає особливий статус бабусі в традиційній українській родині.
Поезія формує в дитини почуття глибокої поваги та вдячності до старшого покоління роду.
Чотиристопний хорей із перехресним римуванням. Лагідна, мелодійна інтонація, наближена до колискової.
Багате використання пестливої лексики та теплих побутових деталей.
Бабуся постає хранителькою затишку: вона в'яже теплі рукавички, пече запашні пиріжки й завжди знаходить добре слово для втіхи.
Твір утверджує нерозривний духовний зв'язок поколінь, де онуки зігріті безкорисливою любов'ю старших.
Теми: бабуся · родина · турбота · любов · затишок