Ось іде весна ланами,
Перелогами, лісами.
Де не ступить — з-під землі
Лізуть паростки малі.
Як опустить вниз правицю —
Зеленіє скрізь травиця.
Як лівицю підведе —
Всюди листя молоде.
На берізку гляне зблизька —
У сережках вся берізка.
До верби підійде — ба! —
В білих котиках верба.
А як здійме руку вгору
До блакитного простору —
З кожним помахом руки
Линуть з вирію пташки.
Розквітають в луках квіти.
Зеленіють в лісі віти.
Все зелене, молоде...
За весною літо йде!
Світла динамічна казка-картина урочистої ходи персоніфікованої Весни, чий чарівний дотик пробуджує природу до нового життя, буйного цвітіння та неперервного оновлення.
Поезія «Весна» є хрестоматійним зразком сюжетної пейзажної мініатюри Наталі Забіли, де абстрактні природні процеси матеріалізуються у зрозумілих, яскравих і відчутних для дитини міфопоетичних образах. Письменниця завжди прагнула поєднати пізнавальний зміст із високою художністю, допомагаючи малюкам засвоювати календарні прикмети весни через гру та естетичне захоплення.
Твір формувався в руслі традицій української дитячої анімалістики та натурфілософії середини ХХ століття, де взаємозв'язок флори і фауни подається як злагоджений оркестр під диригуванням природних стихій. Образ Весни-чарівниці тут тісно перегукується з фольклорними веснянками, проте позбавлений обрядової ускладненості й адаптований до образного мислення сучасної дитини.
Вірш структуровано у формі безстрофної коломийкової або пісенної мініатюри, побудованої на спареному (суміжному) римуванні (ааббвв...), що розбивається на виразні двовірші-дистихи. Метрична основа — чотиристопний хорей із чергуванням жіночих і чоловічих закінчень, який створює маршовий, ритмічний, крокуючий малюнок («О́сь іде́ весна́ лана́ми...»), що імітує саму ходу персоніфікованої володарки.
Синтаксис твору вирізняється надзвичайною динамікою завдяки великій кількості активних дієслів теперішнього часу (іде, лізуть, зеленіє, линуть, розквітають). Інтонація бадьора, оклична, підсилена вигуками подиву («ба!») та тире, що фіксують миттєву зміну природних картин і створюють ефект присутності свідка дива.
В основі образної концепції вірша лежить фольклорна антропоморфізація пори року: Весна постає як добра чарівниця або мати-господиня, яка обходить свої володіння — лани, перелоги, ліси. Кожен її жест наділений космогонічною силою творення: помах правиці викликає траву, рух лівиці розгортає листя, пильний погляд прикрашає березу сережками, а крок до верби вкриває її білими котиками.
Особливого ліризму образу додає вертикаль простору: від низхідного погляду на «паростки малі» з-під землі погляд поетеси плавно підіймається «до блакитного простору», куди злітає жест весняної руки, повертаючи додому перелітних птахів. У такий спосіб Забіла формує в уяві юного читача цілісну просторову панораму пробудженого світу, сповнену кольору, руху та звуку.
Фінальні рядки узагальнюють наскрізний колористичний лейтмотив (зелений колір як абсолютний синонім молодості та життя) і окреслюють нескінченний оптимістичний рух часу («За весною літо йде!»). Вірш утверджує непереможність життя, гармонійність всесвіту і виховує в дитині бережливе, захоплене ставлення до рідної землі.
Теми: весняне пробудження · персоніфікація природи · краса рідного довкілля · колообіг пір року · дитяча поетична картина світу