Ми з дідом коло яблуньок
Ходили день при дні.
І вже поспіли яблучка
Солодкі, запашні.
От якось десять малюків
Повз нас до лісу йшли
І в ручках десять козубків
Усі вони несли.
Сказав дідусь:— Онучку мій,
Поклич-но їх сюди,
Візьми ці десять яблучок
Та всім і поклади!
Ну, я й поклав, як дід сказав,
Зосталось в мене три…
— Що ж ти зробив?
Не наділив Когось із дітвори?
— Було в них десять козубків,
А я ж поклав у СІМ!..
Ти так сказав.
І я не знав,
Що треба класти ВСІМ!
Теплий повчальний вірш про щедрість, дідусів сад та радість пригостити стиглими яблуками маленьких подорожніх.
Твір входить до циклу морально-етичних замальовок Забіли про виховання доброти та привітності в дітей через повсякденні вчинки.
Авторка пов'язує лічбу (десять малюків — десять яблучок) із благородним жестом гостинності.
Чотиристопний хорей із перехресним римуванням. Проста й ясна оповідна будова з виразними діалогами дідуся й онука.
Соковиті описи дозрілого саду (червоні, медові плоди на гіллі).
Дідусь навчає онука не ховати вирощене багатство, а ділитися ним із тими, хто проходить повз їхню садибу до лісу.
Радість дітей, що отримали подарунок, стає для героя набагато ціннішою, ніж власне споживання плодів, виховуючи щедрість душі.
Теми: сад · яблука · щедрість · дідусь і онук · доброта · лічба