Олівець-малювець
Наталя Забіла
Взяла Яся олівець, олівець-малювець. Сіла Яся біля столу, розгорнула папірець.
Треба тут намалювати отаку здорову хату! Вікна. Дах. Димар на нім. З димара — великий дим!
Ось травичка. Ось доріжка. Ось дитинка. Ручки. Ніжки. Ротик. Носик. Голова. І волосся — як трава.
Ось на небі сонце сяє. Довгі промені ясні... А в сторонці, під віконцем, квітнуть квіти запашні.
У дитинки є спідничка, а на ніжках черевички. Ще їй кошика зроби — піде ляля по гриби.
Ліс такий густий, кошлатий, і дерев у нім багато — все ялинки та дубки. Як щітки, стирчать гілки. А під кожним під дубочком два грибочки, три грибочки, ось чотири, ось і п'ять... Вже нема де малювать!
Ось і блискавка! І грім!
І полився з хмари дощик на грибочки, на дубочки, на ялинку, на хатинку, на малесеньку дитинку, на волоссячко, на кошик ллється дощик, дощик, дощик, ллється швидко, швидко, швидко!
І нічого вже не видко!
— Що ж ти, Ясю, наробила? Зачорнила весь папір! І протерла, і продерла, і пробила аж до дір!..
Яся каже:
— Ай-ай-ай!
Яся каже:
— Це не я! Це такий вже олівець, олівець-малювець!
Про вірш
Динамічний ігровий вірш, що відтворює нестримний потік дитячої уяви, творчого натхнення та невимушеного самовиправдання маленької художниці.
Історія
Вірш «Олівець-малювець» належить до класичного циклу творів Наталі Забіли про трирічну дівчинку Ясю («Про дівчинку Ясю»), започаткованого в середині 1930-х років. Цей період у творчості письменниці позначений формуванням самобутнього стилю радянської української дитячої поезії, вільної від сухого дидактизму й орієнтованої на автентичне відтворення психіки дошкільника.
Твір багаторазово перевидавався як окрема книжка-картинка (перше окреме видання з ілюстраціями вийшло 1937 року) та став хрестоматійним прикладом дитячої інтерактивної поезії. Реалістичним підґрунтям для образу Ясі послужили спостереження авторки за її маленькою донькою, що зумовило надзвичайну щирість, психологічну достовірність і влучність кожної побутової деталі.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із переважанням парного (суміжного) римування (AABB), що забезпечує енергійний, моторний рух оповіді, суголосний швидким рухам дитячої руки. Використання пірихіїв та варіювання жіночих і чоловічих клаузул надають віршу природної інтонаційної невимушеності, імітуючи жваве мовлення дитини.
Поетика тексту ґрунтується на прийомі накопичення (кумуляції) та градації: короткі називні речення («Вікна. Дах. Димар на нім») змінюються прискореним рефреном зі звукописом («ллється дощик, дощик, дощик, / ллється швидко, швидко, швидко!»), де повтори сонорних та шиплячих звуків слухово відтворюють шелест дощу та інтенсивне черкання олівцем по папері.
Як читати
В основі образної системи лежить моделювання наївного дитячого світогляду, де процес малювання ототожнюється зі створенням цілісного мікрокосму: хата, доріжка, людина, ліс, природні стихії. Дитяча логіка не знає просторових обмежень реального аркуша: художній простір розростається екстенсивно, аж поки не виходить за межі форми й матеріалу, призводячи до колапсу — «дірок» на папері.
Кульмінаційне «зачорнення» малюнка метафорично переосмислюється самою героїнею: коли композиція перевантажується деталями, дитяча фантазія органічно знаходить сюжетний вихід через стихію грози та зливи. Прийом персоніфікації («Це такий вже олівець, / олівець-малювець!») тонко фіксує ранній етап психологічного розвитку дитини — егоцентричне мислення та захисний механізм анімізму, коли провина переноситься на одушевлений предмет творчості.
Теми: дитяча творчість · фантазія та уява · психологія дошкільника · ігровий світ дитинства · пізнання довкілля