Стояла собі хатка

Стояла собі хатка –
дірявий чобіток.
А в ній жила бабуся,
що мала сто діток.

Така була сімеєчка,
сімеєчка мала!
Ніяк із нею впоратись
бабуся не могла.

Пішла бабуся на город
по моркву й буряки,
пішла вона до пекаря
по хліб та пиріжки.

А сто дітей – не ледарі,
пішли збирати хмиз.
Усі взяли по гілочці
й набрали цілий віз!

Води взяли по крапельці
і повний казанок!
І наварили борщику
бабуся й сто діток.

А потім сто цеглинок
вони принесли вмить,
і склали з них будинок,
і стали в ньому жить.

А потім сто зернинок
поклали в землю в ряд.
І виросли з них квіти,
і став квітучий сад!

А якби та бабуся
не мала сто діток,
була б і досі хатка –
дірявий чобіток!

Про вірш

Лагідна лісова казочка про гостинну теплу хатинку, що прихистила в негоду різних звірят під одним мирним дахом.

Твір став заголовним у популярній авторській збірці «Стояла собі хатка», що витримала численні перевидання.

Забіла переосмислює фольклорний мотив рукавички чи теремка в дусі абсолютної гармонії та братерства між тваринами.

Чотиристопний хорей із перехресним римуванням. Проста, розспівна мелодика народної пісні.

Послідовне накопичення персонажів створює ритмічну градацію гостинності.

Хатинка виступає образом ідеального дому, де немає місця хижацтву, агресії чи тісноті, коли серця мешканців відкриті до добра.

Казка прищеплює дітям почуття солідарності, толерантності та вміння жити в мирі з усіма сусідами.

Теми: казка · хатка · звірі · гостинність · дружба · мир