Біжить по вулиці струмок.
Навколо сніг прив'яв та змок.
— Весна прийшла! Весна прийшла! —
дзвенить, плескочеться струмок.
Чорніє й тане білий сніг.
Густий туман на землю ліг.
Біжить струмок, плющить струмок,
щоб змить останній талий сніг.
І вже відкрита вся земля,
водою вмиті всі поля,
всміхається, вбирається
травою й квітами земля.
Веселі та щасливі ми
весну стрічаєм співами.
Дзвенить струмок, біжить струмок
потоками бурхливими.
Життєствердна лірична замальовка пробудження весняної природи, сповнена нестримної динаміки таланту води та радісного передчуття оновлення буття.
Поезія належить до пейзажної сезонної лірики Наталі Забіли, адресованої наймолодшим читачам. Протягом усього творчого шляху письменниця послідовно вибудовувала поетичний календар рідної природи, призначений прищеплювати дитині любов до рідного довкілля, спостережливість та естетичне чуття через зміну пір року.
Твір органічно входить до циклу віршів про весну та пробудження землі («Весна прийшла», «Ластівки», «Квітень»), що входили до класичних авторських збірок «Ясоччина книжка», «Під дубом зеленим» та численних шкільних підручників для початкового читання починаючи з 1940–1950-х років.
У цьому вірші Забіла реалізує свою визначальну педагогічно-естетичну настанову: показати весну не як абстрактне поняття, а як відчутну фізичну подію — звук талої води, запах землі, зміну барв, створюючи радісне світовідчуття, співзвучне ранньому дитинству.
Вірш написаний чотиристопним хореєм із чіткою цезурою й переважанням повноударних стоп, що задає віршу жвавого, біглого, ритмічного темпу, імітуючи невпинний рух струмка («Бі́жить по́ ву́лиці́ струмо́к»). Застосовано комбінацію чотиривіршів та строфоїдів із гнучким римуванням (суміжне та кільцеве з використанням рефренів).
Особливої мелодійності поезії надає кільцева анафора й сугестивний лексичний рефрен («дзвенить, плескочеться струмок», «біжить струмок, плющить струмок»), а також багатий звукопис із домінуванням свистячих, шиплячих та сонорних звуків ([р], [с], [ш], [ч], [л]), які фонетично відтворюють дзюрчання, хлюпання води й енергійне танення снігового покриву.
Центральним стрижнем образної системи виступає антропоморфізований образ Струмка — першого невгамовного вісника відродження світу. Струмок не просто тече, він «біжить», «дзвенить», «плескочеться», виконуючи роль весняного оповісника («Весна прийшла!») та активного трудівника, покликаного «змить останній талий сніг» і очистити життєвий простір для цвітіння.
Художня тканина побудована на виразній колористичній і динамічній опозиції: застиглий, монохромний світ зими, де «сніг прив'яв та змок», «чорніє й тане», контрастує зі святом відродження, де земля омивається свіжою водою і метафорично вбирається в пишні шати трави й квітів («всміхається, вбирається травою й квітами земля»). Метафора очищення водою наповнює пейзаж глибоким життєдайним змістом.
Фінал мініатюри гармонійно синтезує природне явище із людським світовідчуттям («Веселі та щасливі ми весну стрічаєм співами»). Природна гармонія стає джерелом дитячої радості, формуючи відчуття нерозривної єдності людини й космосу рідної природи, щирого подиву перед щорічним тріумфом життя над зимовим заціпенінням.
Теми: пробудження природи · весна · радість буття · краса рідної землі · гармонія людини і довкілля