Одяглися люди в шуби,
натопили тепло груби.
Білки гріються в дуплі,
миші в норах у землі.
Сплять ведмеді в теплих лігвах,
сосни в і нею застигли.
І під кригою на дні
сплять у річці окуні.
А під снігом в підземеллі,
в земляній м'якій постелі,
де немає світла дня,
причаїлося зерня.
Там не холодно зернинці –
спить вона, мов па перинці,
й тихо снить хороші спи
про веселі дні весни.
Картина урочистого зимового перевтілення природи, де білосніжний покрив приносить радість дитячих ігор і відпочинок землі.
Вірш увійшов до пейзажного циклу «Чотири пори року» (1952), де кожна пора змальовується у своїй неповторній колористиці та динаміці.
Забіла показує зиму не як мертве заціпеніння, а як час активного оновлення, відпочинку природи під сніговою ковдрою.
Чотиристопний хорей із перехресним римуванням. Багата біло-срібляста колористична гама.
Енергійні дієслова фіксують раптове перетворення пейзажу за одну морозну ніч.
Сніг порівнюється з пуховою теплою ковдрою, що оберігає озимину та коріння дерев від лютих морозів.
Завершальний акорд виводить на перший план дитячий захват: ковзани, лижі та санчата перетворюють морозну пору на свято бадьорості.
Теми: зима · сніг · пейзаж · мороз · радість