Асиметрія печалі
Олег Гончаренко
(за картиною Тетяни Полещук)
Яке страшне це відчуття нове –
коли усе, як в сні страшному сниться,
коли усе у пам'яті пливе –
всі образи, всі обрії і лиця!
Вже третій рік, як одірвали Крим,
і він поплив, гойдаючись на хвилі,
в безмежжя, де у хмарах гавкав грім,
у далечі, від жаху посивілі.
В ефірі знову ожили жалі…
Я зрозумів, угибнувши у горе,
чому був-тік годинник у Далі,
в мінливого, як море, Сальвадора!
Розмились карби і Добра, і Зла…
Світ ідеали вічні розбазарив…
Реальність потекла у дзеркала…
Прийшли часи страшних інсультних марев…
Проте не жду я фатуму кінця
і вірую у видива яскраві:
передчуваю Віщого Творця,
що все-таки проявиться у Яві,
що звільнить Крим від болю і зажур,
які його жінкам не притаманні,
роздмухає ще сонця контражур
і вирівняє ракурси сприймання…
Про вірш
Екфрастична елегія-рефлексія, в якій сюрреалістичний зсув художнього простору картини трансформується у трагічне переживання окупації Криму з непохитною есхатологічною вірою у відновлення гармонії.
Історія
Вірш входить до корпусу громадянсько-філософської лірики Олега Гончаренка, присвяченого окупації Кримського півострова Росією навесні 2014 року. Хронотопічний маркер «Вже третій рік, як одірвали Крим» чітко датує постання твору 2016–2017 роками, фіксуючи етап переходу гострого первинного шоку війни у затяжну фазу національного болю та геополітичної абсурдизації дійсності.
Імпульсом до написання поезії стало споглядання полотна художниці Тетяни Полещук. Інтермедіальний діалог із живописом дозволив авторові перекинути міст між образотворчим сюрреалізмом і травматичною історичною реальністю, де естетична форма стає засобом подолання екзистенційного ступору.
Форма
Твір написано чотиристопним ямбом із пірихіями, що забезпечує гнучкість інтонаційного контуру та імітує нервове, тривожне дихання мовця. Римування перехресне (АбАб) із послідовним чергуванням жіночих і чоловічих клаузул.
Текстова структура послуговується композиційною дифузією: відсутність суворого поділу на строфи створює ефект монолітного внутрішнього монологу, де синтаксичні перенесення (enjambement) та експресивна пунктуація поглиблюють відчуття розхитаного, «інсультного» простору.
Як читати
Центральним смисловим вузлом поезії є парадигма сюрреалістичної деформації світу, концептуалізована через пряму алюзію на плинні годинники Сальвадора Далі («Постійність пам'яті»). Текучість часу, дзеркал та горизонтів відтворює стан когнітивного і морального шоку від зламу міжнародного правопорядку, коли «розмились карби і Добра, і Зла». Окупований півострів метафоризується як відірваний органічний острів, що безпорадно дрейфує у грозовому мороці.
Екфрастичний дискурс розгортається від мотиву «інсультного марева» та просторової асиметрії до візії світлового очищення. Символіка «сонця контражуру» та явлення «Віщого Творця» вводить у текст сотеріологічний вимір: страждання і кривда, заподіяні Криму, долаються не пасивним чеканням фатуму, а метафізичним вирівнюванням спотвореної оптики буття.
Теми: окупація Криму · екфрасис · громадянська лірика · сюрреалізм у поезії · національна трагедія · філософія буття