Вона – і слава, і молитва…
Олег Гончаренко
(за картиною Тетяни Полещук)
Вставай, хто серцем ще не догорів!
Сміливо поривайся у негоди!
Вона чекає сина між вітрів –
Душа Народу – Вічна Мати Роду.
Тому завжди твій шлях благословен
(нехай тремтять лакизи й боягузи)!
У неї сотні сутностей-імен.
Вона – Богиня… Вона – Жінка й Муза…
Вона не прокляне… Вона спасе…
Вона з дороги привітає радо…
Вона спитає кожного за все –
за кожен подвиг і за кожну зраду!
Куди тебе вітри не занесуть,
проявиться – розвіє тимчасовість
твоя татарська чоловіча Суть,
твоя надійна чоловіча Совість.
Вона додасть надії, віри, сил –
й тим до польоту надихне неначе.
Ночами вона ходить між могил
(тоді над нею вись дощами плаче)…
Можливо, що тебе забудуть всі.
Але вона чекатиме край світу,
в кривавій променіючи росі,
(і не на осуд чи на суд…), джигіте.
Про вірш
Пристрасний інспіративний гімн лицарської честі та вірності родовому гнізду, центрований навколо поліфонічного архетипу кримськотатарської Матері-Берегині.
Історія
Твір виник як складова авторського екфрастичного циклу Олега Гончаренка, натхненного малярством Тетяни Полещук. У центрі полотна й поетичної інтерпретації — буття кримськотатарського народу, який зазнав геноциду депортації 1944 року та нової хвилі репресій, утисків і переслідувань після російської анексії півострова 2014 року.
Будучи уродженцем приазовського півдня України, Гончаренко органічно вплітає киримли-наратив в український літературний простір, артикулюючи спільну боротьбу субетносів проти деспотичного імперського тиску через залучення східного культурного коду.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із повнозвучним перехресним римуванням і чергуванням жіночих та чоловічих рим (АбАб). Енергійна силабо-тонічна пульсація наголосів задає характерний урочисто-закличний, маршовий ритм, притаманний жанру оди та лицарської пісні-намови.
Строфіка організована у форму шести чотиривіршів (катренів). Характерною рисою є висока концентрація риторичних вигуків, звертань та анафоричних повторів («Вона...»), що надають поетичному синтаксису заклинального й літургійного звучання.
Як читати
Образна домінанта вірша збудована на сакралізації жіночого першопочатку, що виступає в іпостасях Націотворчого Духу, Родоначальниці, Богоматері та Музи. Цей архетип трансцендує фізичну реальність: Мати не судить, але тримає моральний баланс між подвигом і зрадою. Її нічна хода між могилами предків синтезує елегійну пам'ять про мартиролог нації з материнською жалобою космічного масштабу («вись дощами плаче»).
Чоловічий образ адресата («джигіт») апелює до кодексу лицарської гідності, непохитності та обов'язку перед предками. Категорія «татарської чоловічої Совісті» розгортається як протиотрута проти колабораціонізму («лакизи й боягузи»). Фінал із візією очікування «край світу, в кривавій променіючи росі» трансформує образ жертви на тріумф вірності своєму корінню.
Теми: кримськотатарський спротив · архетип матері · екфрасис · лицарська честь · пам'ять роду · патріотичний обов'язок