Чорний карб
Олег Гончаренко
Ешрефу Сем'ї-заде
Я бачив Крим без покривала,
й на те дивитися не міг:
хоч сонце гори зігрівало,
та горем віяло від них.
У просторах біди і смерті
палав прекрасних квітів чар,
де в дев'ятсот сорок четвертім
кати вивозили татар.
Сади упали на коліна
в чорнотах зганьблених широт, –
було у зраді, без провини,
весь звинувачено народ.
І бруд брехні поганець всяк лив,
коли хотів і скільки міг...
І з брудом тим зрівняли саклі,
спаливши суть Священних Книг.
Аби дивились наші діти
в даль не нахабно й не згорда,
хай буде вічно всім боліти
цього народу нам біда,
синів якого десь без ліку
втоптав у невіді погар,
безсовісно так, хижо, дико
тюрми безкрайньої владика
і генеральний секретар.
Донині рана – їхнє горе.
Десь молитов холоне щем…
А чайки плачуть ще над морем
їхнім зневаженим плачем.
Татари уві сні і мрії
знов линуть у безмежжя див,
туди, де й холод смерті гріє –
де тліють кості прадідів.
Вони і вічно, й незборимо
ітимуть в свій завітний стан:
їх не відлучиш так від Криму,
як від Росії росіян.
Гудуть в святім краю сьогодні –
вже порожнеча, і пітьма:
живе там, бачте, хто завгодно,
лиш їх, дітей тих гір, нема.
Для них цей світ – жахливий карцер,
де смертно тілу і душі.
А вже вернулися балкарці…
І вже вернулись інгуші…
Спиніть же, грішники, паради
отут, на зламі злих століть,
і чорний карб не з морди влади –
з обличчя істини зітріть!
Не ждіть же з моря сліз погоди.
Болить? Покайтеся на тім –
верніть знов острів рим народу,
якому він – і храм, і дім.
Про вірш
Гнівно-трагедійна поетична реквієм-відозва, звернена до історичної совісті людства з вимогою покаяння за злочин депортації кримськотатарського народу 1944 року.
Історія
Твір має виразну меморіальну спрямованість і присвячений видатному кримськотатарському поетові, класику та дисиденту Ешрефу Шем'ї-заде (1908–1978), чиє життя стало втіленням боротьби кримців за повернення на історичну батьківщину після сталінського етноциду 1944 року. Гончаренко вибудовує солідарний українсько-кримськотатарський інтелектуальний фронт проти імперської сваволі.
Поезія відгукується на довгу трагедію дискримінації: на відміну від балкарців чи інгушів, яким формально дозволили повернутися з депортації ще за часів «відлиги», кримським татарам шлях на батьківщину блокували десятиліттями аж до розпаду СРСР. Поет викриває колоніальну політику заміщення корінного етносу та цинічне святкування «парадів» на чужому попелищі.
Форма
Вірш написано чотиристопним ямбом. Композиційно твір становить розгорнуту строфоїдну цілісність із варіативним перехресним та кільцевим римуванням, що підкреслює ораторсько-публіцистичний пафос та інвективну напругу.
Ритмомелодика збагачена розривами інтонаційного ряду, градаціями, паузами-тире й риторичними запитаннями. Особливу роль відіграє алітерація шиплячих і глухих приголосних, що фонічно відтворює скрегіт репресивної машини («дико / тюрми безкрайньої владика і генеральний секретар»).
Як читати
Центральний метафоричний образ — «чорний карб» — виступає каїновою печаттю тоталітарного режиму, тавром кривавого насильства й колективної провини, яке імперська влада намагається закамуфлювати брудом фальсифікацій і переписуванням історії. Картина оскверненої священної землі розкривається через олюднену природу («сади упали на коліна»), палені священні книги та сплюндровані саклі.
Поет знімає з кримської теми екзотичний «курортний» глянець, оголюючи сакральну й цвинтарну сутність землі, «де й холод смерті гріє – де тліють кості прадідів». Заклик стерти карб «з обличчя істини» через покаяння і повернення півострова його справжнім господарям переростає національні межі й стає універсальним біблійним маніфестом відновлення космічної справедливості.
Теми: депортація кримських татар 1944 року · історична пам'ять · сталінські репресії · покаяння і справедливість · трагедія вигнання · кримський вузол