Городок 1932 (уривок)
Олег Ольжич
За нами розгубленість мертва,
Де страх і покора — закон.
Там втрат не буває, де жертва —
Здобутий в огні бастіон!
Ім’ям невблаганним свободи
Здолали ми й кинули ниць
Понурі карпатські приходи,
Асфальти далеких столиць.
А тут на міста й хутори ми
Залізну накинули сіть.
Тут скрізь наше військо незриме
У хижих залогах стоїть.
Потрібно всіх у роботі,
А серце б’є, як обух.
Прокляття моїй плоті,
Що слабша за мій дух!
Їх душі — горіння і криця —
У нашому завжди гурті,
Братів, що в далеких в’язницях
І тих, що упали братів.
Майно революції — цінний
Живий боєвик повсякчас.
Сьогодні найбільшого чину
Вона зажадає від нас.
Товаришу, любий мій брате,
Хіба упокорить нас це?
Хто вмів справедливо карати,
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _*
Для тих, що нікчемні і кволі,
Заквилять про зламаний цвіт, —
Неугнутість нашої волі
І нашої віри ґраніт.
Ніколи нікому не стерти,
Що сріблом ясної сурми:
Шкодуємо тільки, що вмерти
Удруге не зможемо ми!
Дорога пряма і одверта,
І твердо іде леґіон.
Там втрат не буває, де жертва —
Здобутий в огні бастіон!
Хто має уші — хай слуха!
Хто має серце — люби!
Встає цитаделя духа —
Десятки літ боротьби.
“Вежі” 1940 р.
Про вірш
Стоїчний вірш-присяга про героїчне покликання особистості, спартанську дисципліну духу та безкомпромісну готовність до жертви в ім’я свободи Батьківщини.
Історія
Поезія належить до доробку видатної генерації Празької школи (Олена Теліга, Олег Ольжич), яка гартувала вольовий, лицарський характер української інтелігенції міжвоєнної доби. Обоє митців поєднали витончену поетичну культуру з практичною підпільною боротьбою за українську державність.
Їхня самопожертва (Теліга була розстріляна гестапо у Бабиному Яру в 1942 році, Ольжич закатований у концтаборі Заксенгаузен у 1944-му) стала легендарним зразком єдності слова й чину в українській історії.
Форма
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («За нами розгубленість мертва»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Сьогодні найбільшого чину») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Вежі” 1940 р») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: празька школа · жертовність і боротьба · інтимна лірика · філософія серця · екзистенційний досвід