Вітри од краю до краю,
Од рана до рана дмуть.
Дерева, дахи зривають,
Пісок і тріски несуть.
На подвір’ях клунки, попони.
— І не в безвісті шлях цей? —
Широкогрудих коней
Зі стайні ведуть бігцем.
На г’анку ще раз мати,
А ти вже доп’яв стремен.
Хлопчак, що його не взято,
Ховається під брезент.
І рветься, рветься фіртка
Квітника зі слідами чобіт.
Обози — обози тільки.
На захід ідуть, на схід.
Стоїчний вірш-присяга про героїчне покликання особистості, спартанську дисципліну духу та безкомпромісну готовність до жертви в ім’я свободи Батьківщини.
Поезія належить до доробку видатної генерації Празької школи (Олена Теліга, Олег Ольжич), яка гартувала вольовий, лицарський характер української інтелігенції міжвоєнної доби. Обоє митців поєднали витончену поетичну культуру з практичною підпільною боротьбою за українську державність.
Їхня самопожертва (Теліга була розстріляна гестапо у Бабиному Яру в 1942 році, Ольжич закатований у концтаборі Заксенгаузен у 1944-му) стала легендарним зразком єдності слова й чину в українській історії.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Вітри од краю до краю»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («На г’анку ще раз мати») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («На захід ідуть, на схід») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: празька школа · жертовність і боротьба · краса і гармонія · поетичне світовідчуття