Дитинство Святослава
Тихо лине рік за роком,
Підростає Святослав,
Вже він має лук і стріли,
Вже й меча собі придбав.
З лопухами він воює,
Тяжко нищить будяки,
Горобці його бояться
І жахаються шпаки.
Й свойому товаристві
Він давно за ватажка,
Хай хто-небудь не поцілить
В саму шию будяка, —
Одбере меча і лука
І не візьме на війну:
Хай, мовляв, ще дома вчиться
Боронити сторону.
Прибіжить на стайню часом,
На коня — і в степ летить,
Не натішиться вояцтво, —
Серце матері тремтить.