О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
1907
Пристрасний маніфест на захист української мови: слово-орел, закутий чужинцями, що має стати мечем і сонцем для нації.
Вірш написаний 1907 року в період посилення імперського наступу на українську пресу та просвіту після придушення революції 1905 року.
Олесь із гнівом спостерігав, як українське дворянство й міщани соромляться рідної мови, віддаючи перевагу мові імперії заради кар'єри.
Твір увійшов до другої книги поета «Поезії» (1909), ставши одним із найвідоміших патріотичних віршів про мову.
Карбований чотиристопний ямб із гнівними риторичними окликами та розгорнутими порівняннями («О слово рідне! Орле скутий!..»).
Слово постає спочатку як ніжний шум дібров і музика дощів, а у фіналі спалахує як караючий меч.
Поет докоряє безбатченкам, які відреклися від мови предків, кинувши її на поталу чужинцям.
Українська мова має два крила: одне — ніжне й пісенне («спів солов'я»), друге — грізне й бойове («меч на ката»).
Цей вірш залишається актуальним бойовим гаслом захисту мовної незалежності України.
Теми: о слово рідне · орле скутий · захист мови · меч на ката · сором перевертням