В болотах жаби рай знайшли
І там плодились і згнивали,
А десь над ними клекотали
В повітрі чистому орли.
І туркіт жаб, і дух гнилий
До їх туманами знімались,
І до болот орли спускались
І виливали гнів палкий.
Та жаби, всі в сетках турбот,
На клект орлячий не зважали,
Жили, плодились і згнивали
В багні смердючому болот.
І повні скорбного чуття,
Орли за хмарами літамли
І ситих жаб уже не звали
З болот до вищого життя.
1905
Гостра сатирична алегорія, що викриває рабську психологію міщанського самовдоволення та ворожість обивателів до будь-якого вільного пориву духу. Болотяне «щастя» протиставляється чистоті сонячних вершин.
Написаний у період революційного піднесення 1905 року як гнівна відповідь поета на пасивність і боягузтво тієї частини суспільства, яка відкидала ідеї визволення заради спокою в неволі.
Твір продовжує лінію шевченківської та франківської громадянської сатири, використовуючи байковий алегоризм для таврування конформізму.
Чотиристопний ямб із парним і перехресним римуванням. Енергійний, різкий сатиричний тон, багатий на іронічні вигуки та гротескні деталі болотяного побуту.
Контрастна композиція зіставляє затхлу квакотняву трясовини з величчю чистого неба.
Жаби знаходять свій «рай» у гнилому багні, звеличуючи тінь і сирість як найвище благо. Цей образ є влучною метафорою суспільних пристосуванців, які звикли жити в рабстві й бояться змін.
Особливий гнів автора спрямований на ворожість мешканців болота до всього піднесеного: вони зневажають сонце й ненавидять тих, хто прагне літати або бачити зірки.
Поезія звучить закликом до пробудження людської гідності: не можна миритися з животінням у духовній твані, коли навколо існує простір вільної думки й боротьби.
Теми: громадянська сатира · алегорія · рабство і свобода · міщанство · революція 1905 року