В Вас стільки сонця золотого,
Блакиті чистої, тепла, —
Неначе з краю чарівного
Вас хвиля моря принесла.
І як Ви можете тут жити,
Серед безлюдних цих пустель,
Промінням серця свого гріти
Граніт холодний мертвих скель!!
Чи принесли Вас крила хвилі,
Щоб Ви світили в сизій млі,
Щоб люде вірили, терпіли
І ждали сонця на землі.
18 вересня 1941 р.
Проникливий ліричний панегірик вдячності жінці за її внутрішнє сонячне світло, доброту й душевну щедрість, які стали рятівним вогником для старого втомленого поета у похмурі воєнні часи.
Вірш написаний у Празі 18 вересня 1941 року під час нацистської окупації Європи та кривавих боїв Другої світової війни на території України. Поет жив у скруті, знесилений хворобами та самотністю.
Твір адресовано близькій жінці-приятельці, яка опікувалася Олесем у найважчі роки його старості, даруючи людське тепло та підтримку в часи загального воєнного здичавіння.
Чотиристопний ямб із делікатним перехресним римуванням; піднесена, молитовна інтонація, насичена світловими солярними метафорами та риторичними звертаннями на «Ви».
Класична романсова прозорість форми поєднується з філософською глибиною старечої мудрості.
Поет здивований невичерпним багатством душі адресатки: у ній «стільки сонця золотого», що його променів вистачає, аби зігріти холодний граніт мертвих скель і розтопити кригу старечої самотності.
В умовах воєнного мороку образ світлоносної жінки переростає рамки особистого компліменту: вона постає янголом милосердя, посланим, щоб люди не втрачали віру в добро та чекали перемоги сонця на землі.
Цей вірш є зворушливим свідченням духовної незламності Олеся: перебуваючи на порозі життя посеред світової катастрофи, він благословляє любов і добро як найвищі абсолюти людського буття.
Теми: інтимна лірика · вдячність і присвята · сонце і доброта · світло душі · духовна підтримка · гуманізм у війну