В золотій смушевій шапці
Циган-вечір сходив з гір,
Ніс він ніченьці-циганці
З срібла кований набір.
А вона його вже ждала
У долині, у гаю,
Ніжним гребенем чесала
Чорну кісоньку свою.
І кохану він помітив,
Уклонився, шапку зняв
І найкращу квітку з квітів
У обійми дужі взяв.
Заспівали поцілунки,
Чи озвались солов’ї,
Чи забрязкали дарунки
На палких руках її?
Хто це скаже? Хто це знає?
Тільки той, хто ходить в гай,
Хто в огні, як я, палає,
Хто закоханий украй.
Мальовничий історико-романтичний портрет молодого козацького лицаря чи княжича, що втілює розквіт молодої української сили, волелюбності та шляхетної краси княжої та козацької доби.
Написаний у період празької еміграції, коли Олесь працював над циклом віршів про княжу та гетьманську добу України (книга «Княжа Україна», балади й перекази).
Поет свідомо прагнув підняти дух української молоді, протиставляючи приниженню бездержавності сяючі лицарські взірці давньої української слави.
Чотиристопний хорей із дзвінкими пісенними римами; ритміка, стилізована під козацьку думу чи колядку з яскравими етнографічними та шляхетськими подробицями.
Багатий колористичний живопис, де домінують золотий, срібний та червоний кольори лицарського вбрання.
Образ юнака «в золотій смушевій шапці» виписаний з надзвичайною пластичною яскравістю: він мчить верхи на вороному коні, випромінюючи відвагу, молодість і радість життя.
Кожна деталь строю і зброї вершника підкреслює високу лицарську культуру старої України. Це не раб чи наймит, а вільний господар своєї землі, готовий боронити її зі зброєю в руках.
Твір виконує важливу терапевтичну й виховну місію: він повертає українцям гордість за своє шляхетне коріння, стверджуючи, що лицарський геній народу обов'язково воскресне у нових поколіннях.
Теми: історична лірика · козацьке лицарство · княжа доба · краса і мужність · національна гордість