Давня звичка
Павло Глазовий
Три машини біля двору різко зупинилися.
Із машин мужчини вийшли, дідові вклонилися,
Привітались та й питають:
— Як ви поживаєте?
Заглядаєте до клубу? У кіно буваєте?
— Та спасибі, — дід говорить. — Добре поживаємо.
Ми тепер по сім костюмів зі старою маємо.
Пар по вісім черевиків за три роки справили.
Маєм “Волгу”, тільки в сина на два дні оставили. —
А мужчини діду кажуть:
— Ми тут виступатимем.
Ми артисти. Вам концерти у селі даватимем.
— Тільки вибачте, шановний, ми оце подумали,
Чи не надто ви загнули з вашими костюмами? —
Дід кахикнув і признався:
— Не люблю тріпаться я,
Та гадав, що закордонна їде делегація.
Про вірш
Влучна сатирична оповідка, сповнена неперевершеного народного колориту та життєствердного оптимізму. Автор майстерно створює яскраві характерні типи.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («Три машини біля двору різко зупинилися»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («Маєм “Волгу”, тільки в сина на два дні оставили. —») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («Та гадав, що закордонна їде делегація») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · людська гідність · правда життя