Дуєль
Павло Глазовий
Бредуть хлопчаки жовтороті.
Між ними патлатий “чувак”
Бряжчить на дешевій гітарі
І каже кумпанії так:
— Послухайте штучку, реб’ята,
На давній ізвєсний мотив.
Його я злегка подісправив,
А строчки нові сочинив.
“Любил я красотку дівчонку
З кудрями волос до плеча.
Ми чувства свої не таїли,
Була в нас любов горяча.
І жив я своєю любов’ю,
І бреділ лиш нею одной,
Но вот прицепився к дівчонкє
Какой-то чудак доходной.
Нахального етого типа
То здєсь ми встрічали, то там.
За милой моєю дівчонкой
Ходив охломон по п’ятам.
Однажди в саду ботанічном,
В той часті, де сосни та єль,
Застукав я етого типа
І визвав його на дуєль.
Оружія ми не імєлі,
Но нас воспаляла любов.
Ми рвали друг другу одьожу
При помощі рук і зубов.
Когда ми дуєль завершили,
То билі в чом мать родила.
Любов ти, любов удалая,
Ах вот до чего довела!”
Розсипав слова, як полову,
І весело, гарно йому.
Кому окалічено мову,
Спотворено й душу тому.
Про вірш
Дотепна побутова гумореска, що викриває бюрократичне чванство, людську глупоту та моральне лицемірство. Твір утверджує здоровий народний сміх як ліки проти суспільних вад.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («Бредуть хлопчаки жовтороті»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («За милой моєю дівчонкой») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («Спотворено й душу тому») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · комічне й сатиричне · інтимна лірика · філософія буття