Ескулап
Павло Глазовий
Жив великий ескулап у маленькім місті.
Був тямущий він, але руки мав нечисті.
Перекиньтесь перед ним, можете вмирати,
Навіть вусом шкуродер не кивне без плати.
Вийшов якось ескулап погуляти зранку.
Зустріча його сусід просто біля ґанку.
Носом сьорбає, тремтить, аж зубами ляска.
— Запитати хочу вас. Поможіть, будь ласка.
Що ви робите, коли схопите простуду? —
І подумав ескулап: “Що ж я мати буду?
Скаже: дякую-мерсі та й додому піде…”
А простужений хрипить: — Чуєте, сусіде?
Як простудитесь, то що робите, питаю. —
Ескулап сказав: — Я теж кашляю і чхаю.
Про вірш
Влучна сатирична оповідка, сповнена неперевершеного народного колориту та життєствердного оптимізму. Автор майстерно створює яскраві характерні типи.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («Жив великий ескулап у маленькім місті»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («— Запитати хочу вас. Поможіть, будь ласка») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («Ескулап сказав: — Я теж кашляю і чхаю») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · інтимна лірика · доля на чужині