Марків список
Павло Глазовий
Марко гроші позичає — голубом туркоче,
А позичить — зволікає, віддавать не хоче.
Раз його один знайомий здибав та й питає:
— Ти коли повернеш гроші? Рік уже минає. —
Марко зсунув капелюха, схожого на миску.
— Зараз, — каже, — подивлюся, чи ти є у списку. —
Взяв блокнотик, посміхнувся і сказав ласкаво:
— Є у списку, не хвилюйся, поверну, їй-право.
Через рік знайомий Марка знов зустрів у парку.
— Ти коли повернеш гроші? Май же совість, Марку!
Хитрий Марко крутить носом, схожим на редиску.
— Зараз, — каже, — подивлюся, чи ти є у списку.
— Це ганьба, — скипів знайомий. — Що ти за людина?
В тебе совісті лишилась хоч одна краплина? —
Марко гордо подивився і у боки взявся:
— Ти чого це розходився? Що ти розкричався? —
І додав, під носа ткнувши ручку-самописку:
— Ще раз тявкнеш — бідний будеш. Викреслю зі списку!
Про вірш
Дотепна побутова гумореска, що викриває бюрократичне чванство, людську глупоту та моральне лицемірство. Твір утверджує здоровий народний сміх як ліки проти суспільних вад.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («Марко гроші позичає — голубом туркоче»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («— Ти коли повернеш гроші? Май же совість, Марку») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («— Ще раз тявкнеш — бідний будеш. Викреслю зі списку») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · комічне й сатиричне · людська гідність