Не проведеш Микиту!
Павло Глазовий
Жили собі, поживали Улита й Микита.
Росла у них гарнесенька доня Маргарита.
Раз Микита і Улита з дуру завелися
І до суду розлучатись разом подалися.
Прочитав суддя заяву та й пита в Микити:
— А як же ви збираєтесь дитину ділити?
Пожили б ви ще годочок, хоч не все і гладко.
У вас, може б, народилось до пари дитятко.
Тоді буде й розлучатись легше вам, ніж нині, —
Якраз би вам дісталося обом по дитині. —
А Микита носом крутить:
— Це нам не підходить.
Вона хитра, все заплута: двох близнят народить.
Про вірш
Гостросатирична гумореска на захист рідної української мови та національної самоповаги. Автор висміює перевертнів і безбатченків, які соромляться материнського слова.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («Жили собі, поживали Улита й Микита»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («Пожили б ви ще годочок, хоч не все і гладко») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («Вона хитра, все заплута: двох близнят народить») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · рідна мова і земля · людська гідність