Нервовий пасажир
Павло Глазовий
Пасажир лягає спати й каже провідниці:
— Збудіть мене на станції Глибокі Криниці.
В мене нерви не в порядку, так ви пам’ятайте.
Як вставати не захочу, за ноги стягайте.
Якщо буду відбиватись, навіть в зуби двину,
То візьміть ви на підмогу якогось мужчину,
Тягніть мене до виходу і випхніть у спину.
Я, як сильно розісплюся, — в мене не всі дома…
Не забудьте, що полиця моя — тридцять сьома.
Прокинувся пасажир той, як стало світати.
— Де, — гукає, — провідниця? Де, бісова мати?
Чому мене не збудила? Не зна свого діла?
Як почула провідниця — мало не зомліла.
— Це ж ми, — каже, — на станції Глибокі Криниці
Стягли гуртом чоловіка з іншої полиці.
Він пручався, відбивався, за східці чіплявся.
До самого семафора за поїздом гнався.
Про вірш
Дотепна побутова гумореска, що викриває бюрократичне чванство, людську глупоту та моральне лицемірство. Твір утверджує здоровий народний сміх як ліки проти суспільних вад.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («Пасажир лягає спати й каже провідниці»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («Не забудьте, що полиця моя — тридцять сьома») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («До самого семафора за поїздом гнався») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · комічне й сатиричне · людська гідність