Репліки
Павло Глазовий
В церкві батюшка писання дочитав святе
І сказав: — Ви самогоном надто грішите.
Хто умре, втопивши душу
В тій гіркій бурді,
Той предстане в п’янім виді
На страшнім суді. —
А якийсь п’яничка кинув репліку в кутку:
— Ну, а сам ти, батя, мало видув коньяку? —
Піп на репліку не зважив і своє чита:
— Серед вас прелюбодійство
Сильно процвіта.
Єсть і женщини невірні,
І мужчини єсть,
Що в супружестві не дбають
Про подружню честь… —
А п’яничка той як крикне знову із кутка:
— І твоя супружка, батя, біга до дяка!
Ухопив хтось хулігана,
Витяг за поріг.
— Ти чого, — пита, — поганиш
Батюшку при всіх?
Де ти бачив, п’яна пико,
Щоб він пив коньяк?
І нема супруги в нього.
Він же холостяк.
А п’яничка каже: — Важно,
Щоб почув народ,
А тепер ти вже нікому
Не затулиш рот…
Про вірш
Гостросатирична гумореска на захист рідної української мови та національної самоповаги. Автор висміює перевертнів і безбатченків, які соромляться материнського слова.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («В церкві батюшка писання дочитав святе»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («Про подружню честь… —») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («Не затулиш рот») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · комічне й сатиричне · рідна мова і земля