Двісті літ стояла церква та й музеєм стала,
Щоб публіка по квиточках її оглядала.
Зайшла баба до музею, цілує ікони,
Відважує на всі боки низенькі поклони.
Біля виходу картину вгледіла велику
Й давай на ній цілувати бородиту пику.
А ізбоку хтось промовив:
— Це вже бабі кришка…
Кого ж то ви цілуєте? То ж Распутін Гришка. —
Баба швидко повернулась, глянула лукаво:
— А ти мені не указуй, бо я маю право.
Тепер уже таке врем’я свободне настало,
Що цілує хто де хоче і кого попало.
Влучна сатирична оповідка, сповнена неперевершеного народного колориту та життєствердного оптимізму. Автор майстерно створює яскраві характерні типи.
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («Двісті літ стояла церква та й музеєм стала»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («А ізбоку хтось промовив») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («Що цілує хто де хоче і кого попало») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · людська гідність · правда життя