Синок
Павло Глазовий
Оббивати чорним двері увійшло у моду.
А за тими за дверима сидить син народу.
У приймальні під стіною від вікна до входу
Натопталось щонайменше сорок душ наоду.
Раптом — брязь! — у телефоні задзижчала кнопка.
Син народу з кабінету вилетів, як пробка.
Підкотилася до ґанку дорога машина,
І помчався син народу до вищого сина.
Люди ждали-виглядали та й пішли додому.
Не діждалися в синочка сорок душ прийому.
Є такі, що на трибунах звуть себе синами.
А до крісел як дорвуться, то стають чинами.
А яка ж то осоружна бісова личина,
Що нікого знать не хоче, крім старшого чина!
Про вірш
Гостросатирична гумореска на захист рідної української мови та національної самоповаги. Автор висміює перевертнів і безбатченків, які соромляться материнського слова.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («Оббивати чорним двері увійшло у моду»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («І помчався син народу до вищого сина») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («Що нікого знать не хоче, крім старшого чина») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · рідна мова і земля · людська гідність