Тарас Бульба в Києві (скорочено)
Павло Глазовий
В темну нічку-петрівочку (1)
Сон мені приснився,
Що славетний Тарас Бульба
В Києві з’явився.
Іде козак Хрещатиком,
Іде, бадьориться.
— Яка ж, — каже, — у нас гарна
Та пишна столиця!
Хотів би я поїздити,
На все подивиться.
Якби дали ту карету,
Що без коней мчиться.
Ой не ходив козак славний
Вчитися до бурси (2),
А закінчив у Києві
Любительські курси.
Міліція за успіхи
Шоферу Тарасу
Дала права любителя
Найвищого класу.
Гукнув козак: — Не хочу я
Ні “Волги”, ні “ЗІЛа”,
Дайте мені “Запорожця” —
То буде до діла! —
Підкотили “Запорожця”.
Смикнув він дверцята
Та й спробував дужі плечі
В кабіну пропхати.
Як не бився, не мостився.
Не пуска залізо.
Хотів спину просунути —
І спина не лізе.
Ой сів славний запорожець
Верхи на машину
Та й заспівав нову пісню,
А не старовинну:
— Спасибі ж вам, сини мої.
За добрую ласку,
Що назвали “Запорожцем”
Дитячу коляску.
(1) Нічка-петрівочка — літня ніч перед святом Петра і Павла
(2) Бурса — чоловіча школа у ХІІІ-ХІХ ст., у якій навчалися майбутні священики.
Про вірш
Гостросатирична гумореска на захист рідної української мови та національної самоповаги. Автор висміює перевертнів і безбатченків, які соромляться материнського слова.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («В темну нічку-петрівочку (1)»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («Ні “Волги”, ні “ЗІЛа») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («стислі перекази творів української літератури») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · комічне й сатиричне · рідна мова і земля · елегійні роздуми