У трамваї
Павло Глазовий
У трамваї повно.
— Что ви за народ?
Впереді слободно, проході вперод!
Ти чево, чувішка, прьося на носок?
Опупєла, что лі? В головє пєсок?
Нікакіх пойнятій об культуре нєт.
Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.
Дама в полосатом, топай вєсєлєй!
Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.
Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!
Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.
Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!
Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.
Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?
Я же тібя спрашую руським язиком!
Так, бува, в трамваї здоровань гука.
А у нього мова, чуєте, яка?
І, либонь, гадає лобуряка той,
Що російську знає так, як Лев Толстой.
Про вірш
Гостросатирична гумореска на захист рідної української мови та національної самоповаги. Автор висміює перевертнів і безбатченків, які соромляться материнського слова.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («У трамваї повно»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («Що російську знає так, як Лев Толстой») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · рідна мова і земля · людська гідність