Залізний характер
Павло Глазовий
— Нам, мужчинам, дорікають: їздячи трамваєм,
Ми, мовляв, жінкам ніколи місць не уступаєм,
Бо, мовляв, ще є мужчини некультурні й грубі.
В цьому треба розібратись, громадяни любі.
Якось їхав я трамваєм, а уздовж проходу
Натопталось душ п’ятнадцять женського народу.
Треба місцем поступитись. А кому охота?
Ти стоятимеш, а сяде тютя жовторота.
Я до публіки й звернувся: “Женщини і дами!
Хто найстарша і найтовща буде тут між вами?”
Всі мовчать, як без’язикі, мов заклало вуха.
Я й кивнув одній бабусі: “Йди сідай, старуха!”
А вона попалась, видно, із єхідних штучок.
“Та сиди вже там, — говорить, — теж мені онучок”.
Я до іншої звертаюсь благородно й чітко:
“Ви, по-моєму, найтовща. Йдіть сідайте, тітко”.
А вона стоїть, як скеля, наче й не до неї.
Не оцінює культури й чемності моєї.
Я до третьої заходжу з іншого вже краю.
“Вам, мамашо, скільки років стукнуло?” — питаю.
А вона скривилась гірко і сказала строго:
“То тебе об стінку лобом стукнули малого!”
Як почув таку я фразу, сів на місце зразу.
Більше женщинам я місця не давав ні разу.
І мене тепер не стягне найсильніший трактор.
Ми, мужчини, теж умієм показать характер.
Про вірш
Гостросатирична гумореска на захист рідної української мови та національної самоповаги. Автор висміює перевертнів і безбатченків, які соромляться материнського слова.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («— Нам, мужчинам, дорікають: їздячи трамваєм»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («Та сиди вже там, — говорить, — теж мені онучок») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («Ми, мужчини, теж умієм показать характер») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · комічне й сатиричне · рідна мова і земля · елегійні роздуми