Жалібний зять
Павло Глазовий
Ой умерла теща. Прибіг її зять
Та й сів недалечко, та й давай ридать:
— Ой ти ж моя тещо, сонечко ясне!
На кого ж ти, серденько, кинула мене?
Та ти ж було й смажиш, та ти ж було й париш.
Ти ж було вареничків з сиром як навариш,
Та до столу сядеш, та їси ж, їси,
А мені сироватки кислої даси…
А я ж ту сироватку тьопаю, тьопаю,
А твоїх вареничків пальцем не чипаю,
Щоб ти макогоном лоба не розбила,
Нещасним калікою мене не зробила…
Люди слів не чують, бачать, що голосить, —
Кожне нахиляється і ласкаво просить:
— Перестаньте мучитись. Що ви з себе робите?
Мертву не піднімете, а себе угробите…
Про вірш
Влучна сатирична оповідка, сповнена неперевершеного народного колориту та життєствердного оптимізму. Автор майстерно створює яскраві характерні типи.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («Ой умерла теща. Прибіг її зять»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («А я ж ту сироватку тьопаю, тьопаю») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («Мертву не піднімете, а себе угробите») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · людська гідність · правда життя