Золоті руки
Павло Глазовий
Поталанило зустрітись двом старим друзякам,
Що не бачились, напевне, двадцять років з гаком.
Пропустивши по чарчині, ходять по квартирі
І тихенько розмовляють, збуджені і щирі.
Гість любується портретом: — Гарна балерина! —
Посміхається хазяїн: — То моя дружина. —
Гість картину розглядає: — О, яка картина!
Хто так здорово малює?
— Теж моя дружина. —
Гість побачив піаніно у кутку кімнати.
— Грати любиш?
— То дружина… Я не вмію грати.
— От так жінка! — гість радіє. — Руки золотії.
І танцює, і малює, навіть грати вміє. —
А хазяїн сумно каже: — Перша гарно грала,
Друга добре танцювала, третя — малювала.
А проте найкраща жінка, дорогий мій брате,
Та, що вміє борщ варити і білизну прати.
Про вірш
Дотепна побутова гумореска, що викриває бюрократичне чванство, людську глупоту та моральне лицемірство. Твір утверджує здоровий народний сміх як ліки проти суспільних вад.
Історія
Твір належить до доробку видатного українського гумориста й сатирика Павла Глазового (популярних збірок гумору та сатири («Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга»)). У часи тотального ідеологічного тиску та русифікації Глазовий зумів зберегти й продовжити велику традицію народного сміху Остапа Вишні та Степана Руданського.
Його гуморески розходилися мільйонними накладами, звучали з естрадних сцен і переказувалися з вуст в уста. Автор безстрашно відстоював право українців говорити рідною мовою, таврував кар’єризм, пристосуванство й міщанську обмеженість.
Форма
Твір побудований у формі: коломийковий вірш або шестистопний дактило-хорей гуморески. Діалогічний гумористичний ритм, розрахований на живе естрадне читання та гострий пуант.
Сюжетні строфи з парним або перехресним римуванням, що підводять до кульмінаційного фіналу. Мова твору пересипана колоритними фразеологізмами, народними примовками та живими інтонаціями розмовної мови.
Як читати
Сюжет розгортається з невимушеної побутової ситуації («Поталанило зустрітись двом старим друзякам»), де автор буквально кількома мазками окреслює персонажів та зав’язує комічний конфлікт.
У динамічному розвитку подій («Гість побачив піаніно у кутку кімнати») комізм ситуації переростає у гостру моральну оцінку. Персонажі розкриваються через власну мову, демонструючи справжню сутність за зовнішнім пафосом чи хитрістю.
Фінал гуморески («Та, що вміє борщ варити і білизну прати») містить блискучий дотепний пуант, що викликає вибух щирого сміху. Цей сміх є очисним і стверджує непереможність народної правди та здорового глузду.
Теми: український гумор · сатира і сарказм · комічне й сатиричне · інтимна лірика