Витрішки
Степан Васильченко
Щоп’ятниці бував у нашому селі базар. Несуть мама продавати молоко, прошуся і я з ними.
— Що ти будеш там робити,— кажуть мені мама,— витрішки продавати?
А мені що б не продавати — все одно, аби взяли.
— Добре,— кажу,— буду продавати витрішки.
Тато засміялись, кажуть до мами:
— Хай іде, буде гладишок дивитися, щоб часом не вкрав який біс.
Пішли.
По дорозі я все сіпаю маму за полу та розпитую про ті витрішки.
Мама вже й говорити не хочуть про них, а я все допитуюсь.
Набридло мамі слухати мене, вони й кажуть:
— Прийдеш на базар, витріщиш очі,— ото й будуть витрішки.
Не зрозумів я цього, а далі вже не розпитую, бачу — сердитимуться.
Прийшли на базар, стали в тому ряду, де молоко продають, і собі розташувалися.
Людей на базарі — тиск: те продає, те купує — кожний заклопотаний.
Коли це з шаблюкою при боці стражник іде (за царів були такі посіпаки — стражниками звалися), руки за спину позакладав, козирок ізсунув на потилицю, никає по ряду та зазирає, позіхаючи, бабам у кошики. Так ніби мене хто штовхнув іззаду.
— Мамо! — гукаю на весь базар.— Оце той, що витрішки продає?
Мама сіп мене за руку, кив на мене оком:
— Мовчи, вража дитино!
А жінка, що в ряду стояла поруч, ззирнулася з мамою, осміхнулась, далі нагнулась до мене та нишком і каже:
— Оце він самий, сину...
Про вірш
Гумористична автобіографічна мініатюра про дитяче зіткнення з колоритною народною фразеологією, яке несподівано переростає в гостру соціально-сатиричну демаскувацію імперського стражника. Пафос твору сповнений лагідної усмішки, теплого ліризму та виразної антиколоніальної іронії.
Історія
Оповідання належить до циклу автобіографічних гуморесок і мініатюр Степана Васильченка (Панасенка), присвячених дитячому світовідчуттю, що писалися переважно у 1920-х роках на основі спогадів про дореволюційне дитинство в містечку Ічня на Чернігівщині.
Твір відображає атмосферу пізньоімперського українського містечка кінця XIX століття з його колоритним ярмарковим побутом, де звичне життя селян перебувало під пильним і водночас ліниво-паразитним наглядом представників царської поліцейської машини — стражників.
Форма
Жанрово це коротка автобіографічна гумореска-мініатюра з першоособовою розповіддю (Ich-Erzählung), збудована на класичному прийомі буквалізації фразеологізму («витрішки продавати»).
Композиція відзначається динамізмом, лаконічною оповіддю, багатством колоритних діалогів і раптовим кульмінаційним пуантом, де дитяча наївність слугує каталізатором сатиричного викриття.
Як читати
Центральний художній конфлікт ґрунтується на розриві між абстрактним значенням фразеологізму «продавати витрішки» (ледарювати, роздивлятися навсібіч) та його буквальним сприйняттям хлопчиком, для якого базар — це простір матеріального товарообміну. Дитяче раціональне мислення шукає конкретний об'єкт продажу, допитуючись про нього в матері.
З появою царського стражника оповідь набуває другого, соціально-критичного плану. Пихатий поліцай із шаблюкою, що нудьгує й заглядає бабам у кошики, персоніфікує імперську владу як неробську й паразитичну. Дитячий вигук «Оце той, що витрішки продає?» знімає поважність із влади й оголює її нікчемність, викликаючи тиху солідарність і глузливе схвалення ярмарчанок.
Теми: дитяча наївність · гумор і сатира · народний побут · соціальна несправедливість · ярмарок · царська сваволя