Чума

Тарас Шевченко

Чума з лопатою ходила,
Та гробовища рила, рила,
Та трупом, трупом начиняла
І с о с в я т и м и не співала,
Чи городом, чи то селом,
Мете собі, як помелом.
Весна. Садочки зацвіли,
Неначе полотном укриті,
Росою божою умиті,
Біліють. Весело землі:
Цвіте, красується цвітами,
Садами темними, лугами.
А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах
Та й мруть. По улицях воли
Ревуть голодні, на городі
Пасуться коні, не виходить
Ніхто загнать, нагодувать,
Неначе люди тії сплять.
Заснули, добре, знать, заснули,
Святу неділеньку забули,
Бо дзвона вже давно не чуть.
Сумують комини без диму,
А за городами, за тином
Могили чорнії ростуть.
Під хатами поміж садами,
Зашиті в шкуру і в смолі,
Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами
За царину — і засипають
Без домовини; дні минають,
Минають місяці,— село
Навік замовкло, оніміло
І кропивою поросло.
Гробокопателі ходили,
Та й ті під хатами лягли.
Ніхто не вийшов вранці з хати,
Щоб їх, сердешних, поховати,
Під хатами і погнили.
Мов оазис, в чистім полі
Село зеленіє.
Ніхто в його не заходить,
Тілько вітер віє
Та розносить жовте листя
По жовтому полю.
Довго воно зеленіло,
Поки люди з поля
Пожарище не пустили
Та не запалили
Села того зеленого.
Згоріло, зотліло,
Попіл вітром розмахало,
І сліду не стало.
Отаке-то людям горе
Чума виробляла.

Друга половина 1848, Косарал

Про вірш

Апокаліптична балада-видіння про смертоносну ходу Чуми українським селом як страшний символ народного лиха й винищення.

Історія

Написано в другій половині 1848 року на Косаралі. Того року в Російській імперії та на півдні України лютувала смертоносна епідемія холери, яка забрала сотні тисяч життів, у тому числі в гарнізонах Оренбурзького краю.

Шевченко спостерігав страх перед мором серед солдатів і козаків, що пробудило в його уяві містичні народні перекази про персоніфіковану Чуму.

Твір став одним із найпохмуріших і найсильніших алегоричних малюнків у «Малій книжці».

Форма

Драматичний різностопний ямб із рваним, моторошним ритмом. Багатство звукопису (виття собак, рипіння возів, гробова тиша пустки).

Алегоричний образ Моровиці змальовано засобами романтичного гротеску й баладного жаху.

Як читати

Чума постає як незрима, але всесильна чорна потвора, що йде від хати до хати, не милуючи ні немовляти в колисці, ні сивого діда, перетворюючи квітуче село на пустирище.

Моторошний пейзаж покинутих хат із забитими вікнами та здичавілими псами слугує метафорою заніміння всієї України під ярмом імперського мороку.

Поет передає безпорадність людини перед лицем сліпої космічної стихії та водночас засуджує байдужість влади до страждань простих людей.

Теми: епідемія чуми · персоніфікація смерті · руїна села · апокаліптичні мотиви · моторошна балада

Усі поети