Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
Прилітайте, сизокрилі
Мої голуб’ята,
Із-за Дніпра широкого
У степ погуляти
З киргизами убогими.
Вони вже убогі,
Уже голі… Та на волі
Ще моляться богу.
Прилітайте ж, мої любі,
Тихими речами
Привітаю вас, як діток,
І заплачу з вами.
Друга половина 1847, Орська кріпость
Елегійний заспів до невільницької поезії періоду заслання, у якому поет звертається до власних дум як до єдиної духовної розради й зв'язку з рідною землею.
Вірш відкриває першу «захалявну книжечку» 1847 року, створену в Орській фортеці невдовзі після суворого вироку у справі Кирило-Мефодіївського братства та особистої конфірмації Миколи I з забороною писати й малювати.
Текст перегукується із програмною поезією «Думи мої, думи мої...» 1839 року, що відкривала перший «Кобзар», однак тепер замість романтичного сподівання на літературну славу звучить гірка трагедія муштри та пустельної ізоляції.
Поет змушений був переховувати рукописи за халявою солдатського чобота, ризикуючи карцером та посиленням нагляду з боку коменданта фортеці.
Написаний коломийковим віршем (поєднання восьми- та шестискладових рядків) із перехресним жіночо-чоловічим римуванням, що надає твору виразної пісенно-речитативної інтонації.
Композиція побудована у формі задушевного діалогу-звертання до уособлених дум, зіставлених з сизокрилими голубами.
У цьому творі творчість постає єдиним простором екзистенційної свободи: позбавлений права на рідне слово, митець рятує власну ідентичність через поетичну рефлексію.
Зіставлення українського степу з казаським виявляє глибоку гуманістичну солідарність поета: «убогі киргизи» постають такими ж жертвами імперського гніту, як і закрепащений український селянин.
Образ повернення дум-птахів «із-за Дніпра широкого» розгортає сакральну географію Шевченка, де Дніпро виступає духовним осердям буття.
Теми: туга за Україною · поетичне покликання · солдатська неволя · духовний спротив · доля вигнанця