Удар, громе, над тим домом,
Над тим божим, де мремо ми,
Тебе ж, боже, зневажаєм,
Зневажаючи, співаєм:
Алілуя!
Якби не ти, ми б любились,
Кохалися б, та дружились,
Та діточок виростали,
Научали б та співали:
Алілуя!
Одурив ти нас, убогих.
Ми ж, окрадені небоги,
Самі тебе одурили
І, скиглячи, возопили:
Алілуя!
Ти постриг нас у черниці,
А ми собі молодиці…
Та танцюєм, та співаєм,
Співаючи, примовляєм:
Алілуя!
20 іюня [1860, С.-Петербург]
Гротескно-сатиричний вірш, що висміює лицемірний культ аскетизму та доводить торжество живої тілесної природи над мертвими догмами монастирського життя.
Вірш написаний у червні-липні 1860 року в Петербурзі. Тема чернецтва хвилювала Шевченка ще з юності, коли він спостерігав київські та чернігівські лаври.
Поет протестував проти штучного придушення природних людських почуттів і викривав монастирі як осередки ледарства, ханжества та прихованого розпусти.
Тристопний анапест або дольник у поєднанні з хореїчними строфами, що створює ритм вакханального маршу чи пародійного хорового співу.
Використання карнавальної естетики, зниженого просторіччя й тілесного гротеску.
«Гімн черничий» вивертає навиворіт офіційні монастирські правила: поет показує, що за чорними клобуками ховається та ж сама пристрасть і прагнення насолод.
Шевченко стверджує святість природного життя, радості, кохання й продовження роду, протиставляючи їх похмурому культу смерті та самокатування.
Твір демонструє ренесансну життєлюбність поета, який відкидає будь-яке умертвіння плоті заради фальшивих абстракцій.
Теми: сатира на монастирське ханжество · торжество життя над догмою · карнавальна поетика · природа і плоть · вільнодумство