І досі сниться…
Тарас Шевченко
І досі сниться: під горою,
Меж вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя,
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить,
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: «Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?»
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас,
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.
Перша половина 1850, Оренбург
Про вірш
Просвітлена візія ідеальної української родини: біла хатка під вербами, сивий дід, дитя і щаслива мати як найвищий символ миру, любові й святості на землі.
Історія
Створено в першій половині 1850 року в Оренбурзі незадовго до арешту поета за доносом офіцера Ісаєва у квітні 1850 року.
Перебуваючи в казарменому оточенні серед постійної загрози, Шевченко плекав образ українського патріархального раю як свій найдорожчий внутрішній прихисток.
Вірш став одним із найдосконаліших шедеврів світової лірики, переписаний згодом до «Більшої книжки».
Форма
Лірична візія-елегія, написана співучим чотиристопним ямбом із неперевершеною евфонією та плавністю переходів.
Кільцевий композиційний спокій: ранок життя (дитя) — день — тихий вечір і молитва старого діда («Отче наш»).
Як читати
Картина білої хати під горою між вербами над тихою водою постає вічним архетипом українського щастя, гармонії людини з Богом і природою.
Мати, що сміючись цілує діда й дитя, уособлює невичерпне джерело земної любові й тепла, захищаючи малечу від усякого зла.
Тихе запитання діда: «Де ж те лихо? Печалі тії, вороги?» та його молитва перед згасаючим сонцем утверджують остаточну перемогу лагідності й добра над будь-яким насильством і тиранією.
Теми: біла хата під вербами · ідилія родини · дід і внуча · священний сон · гармонія буття