Муза
Тарас Шевченко
А ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла… І я…
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
Мене ти всюди доглядала.
В степу, безлюдному степу,
В далекій неволі,
Ти сіяла, пишалася,
Як квіточка в полі!
Із казарми нечистої
Чистою, святою
Пташечкою вилетіла
І понадо мною
Полинула, заспівала
Ти, золотокрила…
Мов живущою водою
Душу окропила.
І я живу, і надо мною
З своєю божою красою
Гориш ти, зоренько моя,
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною і учи,
Учи неложними устами
Сказати правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру, моя святая!
Моя ти мамо! положи
Свого ти сина в домовину
І хоть єдиную сльозину
В очах безсмертних покажи.
9 лютого 1858, Нижній Новгород
Про вірш
Центральна частина філософського триптиху, в якій поет складає благоговійну молитву до своєї Музи — небесної натхненниці, що врятувала його душу серед мертвої пустелі заслання.
Історія
Вірш написаний 9 лютого 1858 року в Нижньому Новгороді в щоденнику поета одразу після «Долі».
Муза для Шевченка була єдиною розрадою в безлюдних казахських степах і казематах Новопетровського укріплення, де малювати й писати заборонялося під загрозою смертної кари.
Форма
Написаний чотиристопним хореєм із пірихіями, що створює плавний, молитовний і водночас пісенний ритм.
Композиційно вірш ділиться на дві частини: спогад про дитяче явлення Музи в бідній хаті кріпака та благання супроводжувати поета до останнього подиху.
Як читати
Поет змальовує Музу не як античну холодну богиню, а як рідну, осяйну, «пречисту» сестру, що спустилася до вбогого сироти й прищепила йому любов до правдивого слова.
Муза виступає рятівною благодаттю в роки заслання: «в кайданах, в далекім полі / Воліла пестити мене», захистивши серце митця від зневіри й озлоблення.
У фіналі звучить екзистенційне прохання: провести його на той світ чистим словом і невмирущою піснею, наголошуючи на сакральності поетичної творчості.
Теми: поетичне покликання · Муза-рятівниця · сакральність слова · пам'ять дитинства · духовне безсмертя