Над Дніпровою сагою
Тарас Шевченко
Над Дніпровою сагою
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Дніпро берег риє-риє,
Яворові корінь миє.
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився.
Що без долі, без родини
Та без вірної дружини,
І дружини, і надії
В самотині посивіє!
Явор каже: «Похилюся
Та в Дніпрові скупаюся».
Козак каже: «Погуляю
Та любую пошукаю».
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка, із гаю
Виходжаючи, співають;
Повбирані, заквітчані
Та з таланом заручені,
Думки-гадоньки не мають,
В’ються-гнуться та співають.
24 іюня [1860, С.-Петербург]
Про вірш
Пейзажно-філософська медитація над берегом Дніпра, де образ самотнього явора над водою символізує незламну стійкість українського духу посеред бурхливого плину часу.
Історія
Написано наприкінці червня 1860 року в Петербурзі. Вірш навіяний спогадами про поїздку в Україну 1859 року, коли поет годинами милувався краєвидами Дніпра біля Канева та Пекарів.
Шевченко присвятив вірш своєму другові, талановитому граверу й колишньому засланцеві Федору Черненку.
Форма
Чотиристопний ямб із характерною шевченківською пісенною інтонацією, глибокою евфонією та вишуканою звукописицею плавних шумів води.
Побудований як суцільна елегійна картина, де пейзаж непомітно перетікає в стан душі.
Як читати
Явір над сагою — традиційний символ парубка або самотнього козака, який стоїть над кручею, слухаючи шепіт калини та плескіт дніпрової хвилі.
Шевченко створює ідилічний, проте пронизаний сумом образ: природа вічна й прекрасна, але людське життя минає швидко й безповоротно.
Дніпро у вірші виступає не просто географічною річкою, а сакральною артерією українського буття, свідком радощів і трагедій рідного краю.
Теми: краєвид над Дніпром · образ явора і калини · філософська медитація · плинність часу · туга за Батьківщиною