Один у другого питаєм:
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?
І, не дознавшись, умираєм,
А покидаємо діла…
Які ж мене, мій боже милий,
Діла осудять на землі?
Коли б ті діти не росли,
Тебе, святого, не гнівили,
Що у неволі народились
І стид на тебе понесли.
Друга половина 1847, Орська кріпость
Глибокий екзистенційний роздум про трагічну нерівність людських доль, страждання невинних та незбагненність Божого промислу у жорстокому світі.
Створено в Орській фортеці у другій половині 1847 року під час важких душевних криз перших місяців солдатської служби.
Безглуздість миколаївської військової муштри та щоденне споглядання принижених рекрутів загострили філософські питання про сенс людського існування.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням; вірш розгортається у формі риторичного спонукання до діалогу між приреченими невільниками.
Суворий, лаконічний синтаксис позбавлений пишних тропів, що підкреслює оголену щирість і трагізм висловлювання.
Питання «Нащо нас мати привела? Чи для добра? чи для зла?» торкається коренів біблійної теодіцеї та людської безпорадності перед сліпим фатумом.
Шевченко відкидає легкі втіхи: життя більшості знедолених минає у сльозах і стражданнях, тоді як лиходії розкошують і панують над невинними.
Єдиною опертям для серця лишається братня любов і співчуття, здатні хоч на мить зігріти скривджену людську душу в холодному всесвіті.
Теми: екзистенційний розпач · сенс людського життя · соціальна несправедливість · братерське співчуття · пошук правди