Не молилася за мене

Тарас Шевченко

Не молилася за мене,
Поклони не клала
Моя мати; а так собі
Мене повивала,
Співаючи: «Нехай росте
Та здорове буде!»
І виріс я, хвалить бога,
Та не виліз в люде.
Лучче було б не родити
Або утопити,
Як мав би я у неволі
Господа гнівити.

А я так мало, небагато
Благав у бога. Тілько хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку? щоб з нею
Удвох дивитися з гори
На Дніпр широкий, на яри,
Та на лани золотополі,
Та на високії могили;
Дивитись, думати, гадать:
Коли-то їх понасипали?
Кого там люде поховали?
І вдвох тихенько заспівать
Ту думу сумную, днедавну,
Про лицаря того гетьмана,
Що на огні ляхи спекли.
А потім би з гори зійшли;
Понад Дніпром у темнім гаї
Гуляли б, поки не смеркає,
Поки мир божий не засне,
Поки з вечерньою зорьою
Не зійде місяць над горою,
Туман на лан не прожене.
Ми б подивились, помолились
І, розмовляючи, пішли б
Вечеряти в свою хатину.

Даєш ти, господи єдиний,
Сади панам в твоїм раю,
Даєш високії палати.
Пани ж неситії, пузаті
На рай твій, господи, плюють
І нам дивитись не дають
З убогої малої хати.

Я тілько хаточку в тім раї
Благав, і досі ще благаю,
Щоб хоч умерти на Дніпрі,
Хоч на малесенькій горі.

Перша половина 1850, Оренбург

Про вірш

Гірка й ніжна сирітська елегія про покійну матір, яка через тяжку панщину померла рано, не встигнувши виблагати у Бога щасливої долі для сина.

Історія

Написано наприкінці 1849 року в Оренбурзі. Мати поета, Катерина Якимівна Бойко, померла від виснажливої праці 1823 року, коли Тарасові було лише дев'ять років.

У моменти найважчої самотності образ матері повертався як символ утраченого раю та первозданного захисту, якого йому бракувало все життя.

Вірш внесено до «Малої книжки» серед найбільш сповідальних ліричних поезій.

Форма

Інтимний ліричний роздум, чотиристопний хорей народнопісенного складу з пронизливою жалібною тональністю голосіння.

Проста й водночас гранично зворушлива народнорозмовна інтонація.

Як читати

Поет не дорікає матері за те, що вона не молилася й поклонів не клала за нього: вона сама була закатована нелюдською панщиною й передчасно лягла в могилу.

У цій відсутності материнського благословення поет бачить фатальний корінь своєї безпритульності й мучеництва по тюрмах і засланнях.

Твір є пам'ятником усім українським матерям-кріпачкам, чиє коротке життя згасало в полі під панським батогом.

Теми: спомин про матір · раннє сирітство · кріпацька панщина · відсутність молитви · фатум долі

Усі поети